Сучасний суспільний простір відзначається тенденцією до певного зростання інтересу дослідників до проблемі розвитку комунікативної та емоційної компетентності, де авторами відзначається важливість комплексного вивчення цього феномену. Наразі виділено три основні напрями: соціально-психологічний (О.О. Бодальов, ЮМ. Жуков, Ю.М. Ємельянов, Л.А. Петровська, П.В. Растянников та ін.), що визначає вплив осоистісних якостей і властивостей індивіда, його потреб, цінностей на процес спілкування; лінгвістичній (Є.В. Клюєв, Т.А. Ладиженська, ТВ. Матвєєва та ін.), де зосереджено увагу на мовній діяльності людини; компетентісний (В.І. Байденко, В.О. Болотов, Е.Ф. Зеєр, І.О. Зимня, Д.А. Іванов, В.В. Серіков, Ю.Г. Татур, А.В. Хуторський та ін.), де комунікативна компетентність визначається як мета та результат навчання, як загальної, так і професійної освіти і входить до складу ключових компетенцій.

Соціально-психологічний погляд на проблему комунікативної компетентності висуває на перший план персональні характеристики індивіда, ті якості особистості, приписувані суб'єкту спілкування, від яких залежить ефективність взаємодії з іншими людьми, де якості особистості - це сукупність біологічних і соціальних компонентів, які зумовлюють поведінку людини в соціальному і природному середовищі [3]. Сформованість певних особистісних ресурсів: якостей і властивостей, установок, потреб, цінностей, емоцій, почуттів, здібностей, обумовлюють в значній мірі ефективність особистості. Серед безлічі якостей, що характеризують людину в усіх її проявах, є такі, які вкрай необхідні і важливі для ефективного спілкування та взаємодії.

Комунікативна компетентність, за визначенням лінгвістів, - це сформована особистістю на основі знання мови і культури, система мовної поведінки в різних комунікативних подіях та ситуаціях. До складу цієї системи входить володіння комунікативними ролями (ролями мовця і слухача), а також соціальними ролями, мовними стратегіями і тактиками, етичними і етикетними нормами, в яких вражаються прийняті в даній культурі способи спілкування особистості з представниками різних соціальних груп с різних приводів і в різних ситуаціях спілкування [6]. Автори підкреслюють, що комунікативна компетенція постає складним утворенням та включає такі компоненти: предметний (немовна компетенція), мовний (мовна компетенція), соціально-культурний (знання і досвід соціальних відносин), прагматичний (пов’язаний із спілкуванням адресанта і адресата мовлення в певній ситуації – мотивами, установками і цілями спілкування тощо) [6].

Компетентісний підхід висуває на перше місце не інформованість людини, а її вміння вирішувати проблеми в різних сферах і видах діяльності, тобто в комунікації. Оскільки поняття комунікативної компетентності цікавить нас як практична характеристика людини, будемо послуговуватися теорією діяльності, адже цей підхід використовується багатьма вченими для визначення компетентності в різних видах діяльності (В.В. Давидов, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія, В.А. Петровський, С.В. Рубінштейн, Г.П. Щедровицький та ін.).

Розглядаючи проблему емоційної компетенції, ми дійшли до висновку, що дослідники позиціонують її як складову емоційного інтелекту в контексті таких теорій: теорія емоційно-інтелектуальних здібностей (Дж. Майер, П. Селовей, Д. Карузо) [8]; некогнітивна теорія емоційного інтелекту (Р. Бар-Она) [1]; теорія емоційної компетентності (Д. Гоулмен) [4]; двокомпонентна теорія емоційного інтелекту (В.Д. Люсін) [5]. Ми спираємося на теорію В.Д. Люсіна, оскільки, на наш погляд, вона є найбільш повною і розглядає емоційний інтелект як сукупність когнітивних здібностей «до розуміння та управління емоціями, як своїми власними, так і чужими» [5, с 264], що, на наш погляд, й реалізовується у понятті емоційної компетентності.

Коли мова йде про підвищення компетенцій, то найбільш доречним, на наш погляд, є саме організаційно-діяльнісний тренінг [2], адже його учасник сам створює для себе необхідні знання та навички самоорганізації в процесі взаємодії і переживає власні болісні пошуки, напругу, відкриття, що формують в нього необхідні компетентності. Адже можна забути те, що ти почув або навчився від інших, але майже неможливо забути те, що ти в муках створив сам. 

Тренінг (від англійського train – виховувати, навчати, привчати) – це процес отримання навичок і умінь в якій-небудь галузі за допомогою виконання послідовних завдань, дій або ігор, спрямованих на досягнення, напрацювання і розвиток необхідного досвіду [7]. Тренінг дозволяє дати його учасникам інформацію, якої бракує, сформувати навички взаємодії з іншими, стійкості до тиску, навички безпечної поведінки.

На виборці 15 підлітків загальноосвітньої школи було проведено емпіричне дослідження, в основі якого було припущення, що організаційно-діяльнісні тренінгові заняття сприяють підвищенню рівня комунікативної та емоційної компетентності підлітків. В дослідженні були використані такі методики: тест емоційного інтелекту В.Д. Люсіна (адаптація 2006 року), тест емоційного інтелекту С. Хола (адаптація Н.П. Фетіскіна, В.В. Козлова, Г.М. Мануйлова), методика діагностики комунікативної соціальної компетентності (КСК) Н.П. Фетіскіна, В.В. Козлова, Г.М. Мануйлова, методика на виявлення комунікативних та організаторських здібностей (В.В. Синявський, В.А. Федорошин), за якими ми проводили тестування до проведення тренінгової програми, одразу після та через місяць після її закінчення.

У результаті статистичної обробки за Т-критерієм Вілкоксона нами було виявлено, що зміни у проявах комунікативної та емоційної компетентності були зафіксовані лише через місяць після проведення тренінгової програми. Це можна пояснити характером запитань у методиках, адже вони сформульовані таким чином, що досліджуваний повинен звертатися до свого минулого досвіду, а якщо він не поводив себе «по новому» (з урахуванням набутих на тренінгу вмінь), то і відповідати він буде як і раніше, що і не покаже змін на результатах методики.

Проведене дослідження дозволило з’ясувати валідність організаційно-діяльнісного тренінгу в підвищенні комунікативної та емоційної компетентності підлітків. Було показано можливість розвитку ключових у суспільстві компетентностей, а також виявлено специфіку тестування цих компетентностей, заважаючи на особливості тестового інструментарію.

Література

1. Андреева И.Н. Азбука эмоционального интеллекта / И.Н. Андреева - СПб.: БХВ-Петербург, 2012. - 288 с.

2. Бабич Р.Ю., Латынина С.В. Организаційно-діяльнісний тренінг як засіб психологічної підготовки до волонтерської роботи / Міждисциплінарні проблеми соціальної роботи: психологічні, соціологічні, правові аспекти: матеріали III Міжнародна науково-практичній конференції (20 - 21 лютого 2015 року, Київ) / за ред. Ю.М. Швалба. - Житомир: вид-во ЖДУ імені І. Франка, 2015. – С.6-10.

3. Вайнер Э.Н. Адаптивная физическая культура. Краткий энциклопедический словарь. / Э.Н. Вайнер, С.А. Кастюнин. - М.: Флинта, 2012. - 144 с.

4. Гоулман Д. Эмоциональный интеллект / Д. Гоулман. - М.: АСТ, 2008. - 478 с.

5. Люсин Д.В. Опросник на эмоциональный интеллект ЭмИн: новые психометрические данные / Д.В. Люсин // Социальный и эмоциональный интеллект: от моделей к измерениям / под ред. Д.В. Люсина, Д.В. Ушакова. - М.: Издат. "ИП РАН". 2009. - С. 264-278.

6. Матвеева Т.В. Учебный словарь: Русский язык. Культура речи. Стилистика. Риторика / Т.В. Матвеева. - М.: Флинта, 2014. - 416 с.

7. Положение о методах интерактивного обучения студентов ФГОС в техническом университете: для преподавателей ТУСУР / М.А. Косолапова, В.И. Ефанов, В.А. Кормилин, Л.А. Боков. - Томск: ТУСУР, 2012. - 87 с.

8. Сергиенко Е.А. Тест Дж. Мэйера, П. Сэловея, Д. Карузо "Эмоциональный интеллект" (MSCEIT v. 2.0): Руководство / Е.А. Сергиенко, И.И. Ветрова. - М.: Изд. "ИП РАН", 2010. - 176 с.